Напоминаю - сначала текст на украинском, ниже-на русском. Приятного чтения (сегодня - только о хорошем)
Доброгодня, вельмошановні панi та панове!
Мені здалося, що вже час трохи побалакати про хороше. Хоч я і намагалася робити мої пости позитивними і не дуже депресивними, але ж таки повністю уникнути негативу не вдалося. Це, напевно, тому, що я намагалася писати за принципом «Якщо в Канаді на вас чекає щось хороше - то нехай буде приємний сюрприз, а ось неприємних сюрпризів ми намагатимемося уникнути». І все ж боюся, що обговорення проблем охорони здоров'я та шкiльної освіти, таки могли залишити неприємний осадок Тож спробуємо сьогодні говорити лише про хороше.
Що ж хорошого чекає на вас у Канаді? Найперше – це люди. Я розумію, наскільки банально це звучить, але не написати про чудовіх, доброзичливіх Манітобців я не можу. Милі, добрі, чуйні люди, готові допомогти та підтримати. У всякому разі, більшість з них. Привітні та усміхнені, вміють не лізти у чужі справи, але й своїми проблемами вас вантажити не будуть.
Перше, що мене дивувало при зустрічах із канадцями – їхня готовність посміхнутися. Про американську посмішку часто говорять, що вона нещира. Не знаю, чя того не помітила. Я розумію, що продавець на касі, можливо і навчений посміхатися, щоб привернути вашу увагу, тому що зацікавлений вам щось продати, але я говорю про сусідів, колег по роботі, просто людей на вулиці, яким від вас нічого не потрібно, але це не стирає посмішку з їхніх облич. Потроху і ваше обличчя розслабиться, куточки губ потроху почнуть здригатися і поступово ви навчитеся легко і не замислюючись, щиро посміхатися у відповідь. Я не пам'ятаю, коли в мене це сталося, але, пам'ятаю, що приїхавши до родичів в Україну я просто йшла вулицею, посміхаючись усім зустрічним, викликаючи не просто подив, а й напругу «Що це вона либиться?» Мій тато якось сказав:
-Ти поводиться так, ніби з села приїхала.
– Чому?
-Ти вітаєшся з усіма сусідами
Так, ми всі тут трішки «із села приїхали». Це нормально – вітатись із сусідами, посміхатися зустрічним, заговорити з незнайомцем на автобусній зупинці. Сказать що-небудь просте, не напружне, ну, щось як : «Який день сьогодні морозний, а?»
О! Це канадське А? (Canada-eh? ) Неперекладне слівце, непередавана, характерна, трошки така собi питання інтонація, неповторна багатогранність. Що це позначає? Та все, що завгодно! Прохання розділити думку (Так? Чи не правда? Згоден?), привітання на відстані (Привіт, так?), відповідь на ваш жарт (Смішно ж, правда?) і ще безліч значень. А ще – це пароль. Це пароль по якому один канадець завжди визнаєіншого канадця в будь-якій точці світу. Ну як «Паляниця» для українців сьогодні.
Звичайно, я кажу про тих канадців, які тут народилися і виросли. Люди, які виросли в інших умовах і приїхали до Канади, будучи дорослими, можуть поводитися і по іншому. Мусульманський юнак може і не відповісти на вітання жінки, галаслива філіппінська компанія цілком виразно може дати вам зрозуміти, що вам серед них не місце, а ось аргентинська родина кличе вас на вечірку, буквально тягнучи за руки, не дивлячись на ваш опір. Різні люди – різні традиції.
Ви швидко навчитеся виділяти у натовпі «своїх». Причому важко пояснити як. Так, наші жінки трохи гарніше одягнені, трохи яскравіше нафарбовані, ходять на підборах навіть у ожеледицю. Але ось як ми мужиків наших дізнаємося? Та хто його знає як! Ось, бачишь,іде людина і, зрозуміло, що вирішує якусь глобальну світову проблему – ніяк не менше. Вся скорбота людства в нього на чолі. Похмурий, мрачнийі непривітний. А канадці йому прямо в лоба - на: посмішку, побажання доброго дня, веселий жарт — ну, відгукнися, людино, посміхнись! Життя прекрасне! Ні, пішов чоловік далі - не добрий, не привітний, все свою мирову проблему вирiшує…
А що робити, якщо у людини реально проблеми і їй не до жартів та усмішок? Канадець, хоч через силу, але посміхнеться у відповідь. А ось вам, наприклад, зовсім не хочеться зараз спілкуватися, а зустрічний на вулиці до вас лізе зі своєю усмішкою та запитанням «Як справи?».
А навіщо ви йому в очі подивилися? Дивилися-дивилися, не відмовляйтеся. Не хочете, щоб вам в обличчя либилися, не дивіться зустрічним у вічі. Дивіться повз того, хто йде назустріч, на зупинці - уткніться в телефон, в автобусі - читайте книгу - і ніхто до вас не приставатиме (як правило). Eye contact - поняття, принципово важливе у вашому новому житті. Під час інтерв'ю для прийому на роботу обов'язково хоч кілька разів погляньте в очі інтерв'юеру. На роботі вас про щось запитав менеджер - слухаючи питання, дивіться у вічі, демонструйте увагу. Бажаєте самі про щось запитати – знову контакт очима, наголошуючи на важливості питання.
Якщо вам важко, з якоїсь причини, дивитися людині у вічі – дивіться їй у перенісся або в центр чола, різниці він не помітить, але контакт буде.
Ми тут усі трохи «із села». Недарма саме слово «Канада» перекладається як невелике поселення, фактично село або хутор. Давно відомий психологічний факт, що люди, якi живуть у великих містах, під час розмови стоять один до одного ближче, ніж люди із села. Щільність населення, необхідність перекрикувати міський шум, просто звичка, змушують людей мегаполісу розмовляти, стоячи близько друг до друга, іноді - майже впритул. А у селі «Привіт» вам можуть крикнути і за півкілометра. Так ось, ви приїжджаєте до великого села. Не треба на нас кричати, ми й так усе чудово чуємо. Не треба брати нас за рукав, привертаючи увагу. Не треба плювати нам в обличчя, під час гарячої суперечки. І, взагалі, дотримуйтесь дистанції. Коли почалася всесвітня пандемія, то італійці та іспанці дуже болісно переносили необхідність дотримуватися 2-метрової соціальної дистанції. Канадці, здебільшого, цього навіть не помітили. Вони й до ковіда ближче, ніж на півтора-два метри, один до одного не підходили. Тому що не прийнято. Тому що ми поважаємо особистий простір людини. Люди, особливо ті, хто їдуть з великих міст - Києва, Харкова, Одеси - будь ласка, поводьтеся так, начебто ковід ніхто не скасовував. Дотримуйтесь соціальної дистанції. А то я буквально вчора спостерігала щось, що скидається на ритуальний танець. Одна людина настає на іншу, намагаючись поспілкуватися «довірливо», а друга постійно відступає, бо їй не комфортно. І ходять по колу. Виглядало смішно і безглуздо.
Ось знову якось не дуже оптимістично. Гаразд, ось вам історія про чуйність канадців, щоб трохи розрядити атмосферу.
Коли ми тільки приїхали до Канади, то мої діти а не трохи не вірили у Санта-Клауса (їм цілком вистачало Діда Мороза). Мій син категорично відмовлявся брати участь у різних заходах, таке як - писати листа Санта-Клаусу, від душі горланити «Santa is coming to town» або сипати на балконі приманку для північних оленів (кумедна така суміш з вівсянки, зерен та блискіток, яку дітям видали в школі). Однак, зовсім не піддатися масовому психозу Різдвяних свят (не в релігійному, а в комерційному значенні) було неможливе. Навіть наш кіт піддався цьому і був захоплений за поїданням печива і лаканням молока зі склянки, залишеного для Санта-Клауса (є фотки, що підтверджують цю подію, причому ні до ні після кіт за подібним не був застигнутий). Коротше, одного дня мій син здався і написав листа дідові Клаусу з проханням про подарунок.
І ось, за кілька днів, у наші двері позвонили. На порозі стояла жінка у формi поштового працівника. Перше ж питання «Ваш син вдома?», вимовлене гучним шепiтом, нас насторожило…
-Так вдома. А що?
-У нас проблема... Я не хочу, щоб він знав, що я приходила.
-Господи, а що трапилося?
Виявилося, що вони отримали його листа, але офіс Санта-Клауса вже закрився (так-так, у цього вигаданого старичка, є цілком реальний поштовий офіс, в якому всякі там ельфи, відповідають на листи дітей і відправляють їм невеликі подарунки в поштових конвертах з штампом "Північний Полюс"). Так ось, офіс закрився, але ж не можна зруйнувати дитячу мрію! Тому співробітники пошти самі написали лист у відповідь, вклали в нього невеликі презенти, але поштою лист не встигне дійти до Різдва і тому (увага, барабанний дріб!)- ця співробітниця Сама! На своїй машині! У свій особистий, не робочий час! Доставила нам цей лист і дуже просить не говорити дитині, що лист надійшов не прямо від Санти! Ми, як то кажуть, офігелі від такого підходу. Подякували, пообіцяли покласти листа під ялинку і обов'язково купити саме ту машинку, яку попросив наш син.
Взагалі, думка про те, що дитина на Різдво може залишитися без подарунка, це нічний кошмар будь-якого канадця. Перед Різдвом йдуть активні збори іграшок (по-моєму, центри збору подарунків відкриваються у всіх пожежних станціях), на багатьох підприємствах збираються Christmas Hampers - коробки, в які складаються продукти харчування та подарунки для малоiмущих. Існують списки необхідного (наприклад, Сім'я : тато, мама, троє дітей-борошно-2 кг, цукор-4 кг, консерви рибні-6 шт тощо), але, повірте мені, люди зазвичай приносять набагато більше. Ми, в перший рік, ясна річ, про таке знати не знали і дуже здивувалися, коли одного вечора, в наші двері постукав чоловiк і приволок нам дві коробки їжі, сластiв, подарунков, та ще i якихось неймовірних розмірів індичку. Досі не знаю, хто повідомив нашу адресу — чи то школа, де ми вивчали англійську вечорами, чи хтось із знайомих… Ми від цієї коробки довго відмовлялися, намагалися пояснити, що це якась помилка і що ми нічого не просили, але були обеззброєні фразою «Are you newcomers? Welcome to friendly Manitoba” До речі, подарунки для дітей там були такі, що я подібні змогла дозволити покласти під ялинку лише через п'ять років життя в Канаді. У сенсі, дуже дорогі та якісні. На Різдвяних подарунках заощаджувати не прийнято.
Це-тiльки початок! Далi буде. Хай щастить!
Простые вещи -8
Добрый день, почтенные дамы и господа!
Мне показалось, что уже пора немного поговорить о хорошем. Хоть я и старалась делать мои посты позитивными и не очень печальными, все же полностью избежать негатива не удалось. Но это, наверное, оттого, что я пыталась писать по принципу «Если в Канаде вас ждёт что-то хорошее - то пусть будет приятный сюрприз, а вот неприятных сюрпризов мы постараемся избежать». И, все же, боюсь, что обсуждение проблем здравоохранения и образования могли оставить неприятный осадок. Так что попробуем сегодня говорить только о хорошем.
В этом посте почти не будет практических советов, а больше - просто милые истории из нашего опыта.
Что же хорошего ждёт вас в Канаде? Самое первое — это люди. Я понимаю, насколько банально это звучит, но не написать о замечательных дружественных Манитобцах я не могу. Милые, добрые, отзывчивые люди, готовые помочь и поддержать. Во всяком случае, в большинстве. Приветливые и улыбчивые, умеющие не лезть в чужие дела, но и своими проблемами вас грузить не будут.
Первое, что меня удивляло при встречах с канадцами - их улыбчивость. Об американской улыбке часто говорят, что она неискренняя. Не знаю, не заметила. Я понимаю, что продавец на кассе, возможно и обучен улыбаться, чтобы привлечь ваше внимание, потому что заинтересован вам что-то продать, но я говорю о соседях, коллегах по работе, просто людях на улице, которым от вас ничего не нужно, но это не стирает улыбку с их лиц. Потихоньку и ваше лицо расслабится, уголки губ понемногу начнут вздрагивать и постепенно вы научитесь легко и не задумываясь, совершенно искренне улыбаться в ответ. Я не помню, когда у меня это произошло, но, помню, что, приехав к родственникам в Украину я просто шла по улице, улыбаясь всем встречным, вызывая не просто недоумение, но и напряжение «Чё это она лыбится?» Мой папа как-то сказал:
- Ты ведёшь себя так, словно из села приехала.
- Почему?
- Ты здороваешься со всеми соседями.
Да, мы все здесь немного «из села приехали». Это нормально - здороваться с соседями, улыбаться встречным, заговорить с незнакомцем на автобусной остановке. Что-нибудь ненапряжное, вроде «Какой денёк-то сегодня морозный, а?»
О! Это канадское А? (Canada-eh?) Непереводимое словечко, непередаваемая, характерная, слегка вопросительная интонация, неповторимая многогранность. Что это обозначает? Да все, что угодно! Просьбу разделить мнение (Так? Не правда ли? Согласен?), приветствие на расстоянии (Привет, да?), ответ на вашу шутку (Смешно ведь, правда?) и ещё множество значений. А ещё — это пароль. Это пароль, по которому один канадец всегда узнает другого канадца в любой точке мира. Ну, как «Паляница» для украинцев сегодня.
Конечно, я говорю о тех канадцах, которые здесь родились и выросли. Люди, выросшие в других условиях и приехавшие в Канаду будучи взрослыми, могут вести себя и по-другому. Мусульманский юноша вполне может и не ответить на приветствие женщины, шумная филиппинская компания вполне внятно может дать вам понять, что вам среди них не место, а вот аргентинская семья будет звать вас на вечеринку, буквально таща за руки, несмотря на ваше сопротивление. Разные люди — разные традиции.
Вы быстро научитесь выделять в толпе «своих». Причём, трудно объяснить как. Да, наши женщины чуть красивее одеты, чуть ярче накрашены, ходят на каблуках даже в гололёд. Но вот как мы мужиков-то наших узнаем? Прежде всего, по выражению лиц. Вот идёт человек и, понятно, что решает какую-то глобальную мировую проблему - никак, не меньше. Вся скорбь человечества у него на челе. Мрачен, угрюм и неприветлив. А канадцы ему прямо в лоб -на! Улыбочку, пожелание хорошего дня, весёлую шутку — ну, отзовись, человек, улыбнись! Жизнь прекрасна! Нет, пошёл человек дальше - не добр, не приветлив.
А что делать, если у человека реально проблемы и ему не до шуточек и улыбочек? Канадец, хоть через силу, но улыбнётся в ответ. А вот вам, например, совсем не хочется сейчас общаться, а встречный на улице к вам лезет со своей улыбочкой и вопросом «Как дела?».
А вот зачем вы ему в глаза посмотрели? Посмотрели-посмотрели, не отнекивайтесь. Не хотите, чтобы вам в лицо лыбились, не смотрите встречным в глаза. Смотрите мимо идущего навстречу, на остановке - уткнитесь в телефон, в автобусе - читайте книгу - и никто к вам приставать не будет (как правило). Eye contact — понятие, принципиально важное в вашей новой жизни. Во время интервью для приёма на работу, обязательно хоть несколько раз взгляните в глаза интервьюеру. На работе вас о чем-то спросил менеджер — слушая вопрос, смотрите в глаза, демонстрируйте внимание. Хотите сами о чем-то спросить - снова контакт глазами, подчёркивая важность вопроса.
Если вам трудно, по какой-то причине, смотреть человеку в глаза - смотрите ему в переносицу или в центр лба, разницы он не заметит, но контакт будет.
Мы здесь все немного «из села». Не зря само слово «Канада» переводится, как небольшое поселение, фактически деревня или село. Давно известен психологический факт, что люди, живущие в больших городах, при разговоре стоят друг другу ближе, чем люди из села. Плотность населения, необходимость перекрикивать городской шум, просто привычка, заставляют людей мегаполиса разговаривать на близком расстоянии, иногда - почти вплотную. А в деревне «Привет» вам могут крикнуть и за полкилометра. Так вот, вы приезжаете в большую деревню. Не надо на нас кричать, мы и так все прекрасно слышим. Не надо хватать нас за рукав, привлекая внимание. Не надо плевать нам в лицо, во время горячего спора. И, вообще, соблюдайте дистанцию. Когда началась всемирная пандемия, то итальянцы и испанцы очень болезненно переносили необходимость соблюдать 2-х метровую социальную дистанцию. Канадцы, в большинстве своём, этого даже не заметили. Они и до ковида ближе, чем на полтора-два метра друг к другу не подходили. Потому что, не принято. Потому что, мы уважаем личное пространство человека. Люди, особенно те, кто едут из больших городов - Киева, Харькова, Одессы — пожалуйста, ведите себя так, как будто ковид никто не отменял. Соблюдайте социальную дистанцию. А то я буквально вчера наблюдала нечто, смахивающее на ритуальный танец. Один человек наступает на другого, пытаясь пообщаться «доверительно», а второй все время отступает, потому что ему не комфортно. И ходят по кругу. Смотрелось смешно и нелепо.
Вот, опять как-то не очень оптимистично. Ладно, вот вам история об отзывчивости канадцев, чтобы слегка разрядить атмосферу.
Когда мы только приехали в Канаду, то мои дети не верили ни в какого Санта-Клауса (им вполне хватало Деда Мороза). Мой сын категорически отказывался участвовать в различных мероприятиях, типа - писать письмо Санта-Клаусу, от души горланить «Santa is coming to town” или сыпать на балконе приманку для северных оленей (забавная такая смесь из овсянки, зёрен и блёсток, которую детям выдали в школе). Однако, совсем не поддаться массовому психозу Рождественских праздников (не в религиозном, а в коммерческом смысле) было невозможно. Даже наш кот поддался этому и был застигнут за поеданием печенья и лаканием молока из стакана, оставленного для Санта-Клауса (есть фотки, подтверждающие это событие, причём ни до, ни после кот за подобным застигнут не был). Короче, в один прекрасный день мой сын сдался и написал письмо деду Клаусу с просьбой о подарке.
И вот, через несколько дней, в нашу дверь позвонили. На пороге стояла женщина в форме почтового работника. Первый же вопрос «Ваш сын дома?», произнесённый громким шёпотом, нас насторожил…
- Да, дома. А что?
- У нас проблема...Я не хочу, что бы он знал, что я приходила.
- Господи, а что случилось-то?
Оказалось, что они получили его письмо, но офис Санта-Клауса уже закрылся (да-да, у этого вымышленного старичка, есть вполне реальный почтовый офис, в котором всякие там эльфы, отвечают на письма детей и отправляют им небольшие подарочки в почтовых конвертах со штампом «Северный Полюс»). Так вот, офис закрылся, но нельзя ведь разрушить детскую мечту! Поэтому сотрудники почты сами написали ответное письмо, вложили в него небольшие презенты, но по почте письмо не успеет дойти до Рождества и поэтому (внимание, барабанная дробь!)- эта сотрудница сама! Лично! На своей машине! В своё личное, не рабочее время! Доставила нам это письмо и очень просит не говорить ребёнку, что письмо пришло не лично от Санты! Мы, что называется, офигели от такого подхода. Поблагодарили, пообещали положить письмо под ёлочку и обязательно купить именно ту машинку, которую попросил наш сын.
Вообще, мысль о том, что ребёнок на Рождество может остаться без подарка — это ночной кошмар любого канадца. Перед Рождеством идут активные сборы игрушек (по-моему, центры сбора подарков открываются во всех пожарных станциях), на многих предприятиях собираются Christmas Hampers - коробки, в которые складываются продукты питания и подарки для малоимущих. Существуют списки необходимого (например, Семья — папа, мама, трое детей-мука-2 кг, сахар-4 кг, консервы рыбные-6 шт и т. п.), но. Поверьте мне, люди, как правило, приносят гораздо больше. Мы, в первый год, понятное дело, о таком знать не знали и очень удивились, когда однажды вечером, в нашу дверь постучал человек и приволок нам две коробки еды, включая каких-то неимоверных размеров индюшку. До сих пор не знаю, кто сообщил наш адрес — то ли школа, где мы изучали английский по вечерам, то ли кто из знакомых… Мы от этой коробки долго отказывались, пытались объяснить, что это какая-то ошибка и что мы ничего не просили, но были обезоружены фразой «Are you newcomers? Welcome to friendly Manitoba” Кстати сказать, подарочки для детей там были такие, что я подобные смогла позволить положить под ёлочку только лет через пять жизни в Канаде. В смысле, очень дорогие и качественные. На Рождественских подарках экономить не принято.
コメント